Блaжeннa Сестра Марта Вєцка
Дитинство й юність
Марта Вєцка народилася 12 січня 1874 р. в селі Новий Вєц. Була третьою дитиною у багатодітній сім’ї земельного власника Марцеліна де Вєцкого і Пауліни із сім’ї Камровських. Таїнство Хрещення прийняла на шостий день свого життя, отримавши ім’я Марта-Анна.
Не зважаючи, що Польща переживала часи поневолення, в сім’ї Вєцких панувала глибоко релігійна та патріотична атмосфера. Причиною прусської окупації, в якій на той час знаходився Новий Вєц, було нищення всього, що польське та католицьке. І все ж, дякуючи завзятості батьків, діти сім’ї Вєцких були навчені основ християнського життя та сумлінного виконання щоденних обов’язків. Мати дбала про спільну молитву та читання духовної літератури.
В юні роки свого життя Марта відкриває себе як енергійна і завзята організаторка. Хоча в неї було двоє старших сестер, саме вона заслужила, щоб наймолодші називали її «другою мамою». У школі Марта була доброю і зразковою ученицею. Позитивно впливала на своїх подруг не тільки словом, але й своєю поведінкою. Не бракувало їй завзятості у приготуванні до Першого Причастя. Двічі на тиждень Марта вставала о п’ятій ранку, щоб іти на Службу Божу до костелу в Скаршевах, який знаходився 11 кілометрів від дому. А після брала участь у заняттях із релігії. Отець Мар’ян Домбровський, який готував Марту до Таїнства Сповіді, прищепив їй глибокий культ до святого Йоана з Непомук. З часом, завдяки Марті, фігура святого була встановлена поруч з родинним будинком. У цьому місці часто можна було зустріти малу дівчину на молитві.
3 жовтня 1886 року Марта приступила до Першої Сповіді і Святого Причастя. Від цієї миті для неї розпочинається новий період духовного життя: вона частіше молиться, глибше переживає Євхаристію, приступаючи до Св. Причастя кожної неділі і свят. Ісус поступово починає займати все більше місця в її серці.
За голосом покликання
У п’ятнадцять років Марта пише листа до отця Мар’яна, в якому зазначає, що Ісус кличе її і вона хоче стати Сестрою Милосердя. Просить його про допомогу, щоб звернувся до сестер у Хелмні, щоб вони прийняли її. Отець радить почекати Марті, оскільки вважає, що вона ще дуже юна. Проте, коли Марті виповнилося шістнадцять років, самостійно пише листа до сестер з проханням її прийняти. Отримавши відповідь із запрошенням на свято Різдва Христового, за згодою батьків, переживає свої перші свята в гроні сестер. Однак відразу після свят сестра візитаторка сказала Марті, що для вступу їй потрібно почекати ще два роки, і тоді сестри приймуть її з радістю.
За кілька місяців перед вступом до Згромадження Марта дізнається, що її подруга, Моніка Гданєц, також хоче стати Сестрою Милосердя. Моніка писала до сестер у Хелмно, але вони їй відповіли, що мають дуже мало місць і забагато кандидаток. Тоді Марта вирішує об’єднати зусилля. Від свого імені, а також від імені Моніки, звертається до Краківської Провінції Дочок Милосердя з проханням прийняти їх.
Після отримання позитивної відповіді, вони вирушають до Кракова, щоб відповісти Ісусові на Його заклик.
26 квітня 1892 р. дівчата вступають до постулату, а 12 серпня розпочинають наступний етап формації – семінаріум (новіціат). Після дев’яти місяців інтенсивної формації в дусі Згромадження, сестра Марта і Моніка отримали сукню Дочок Милосердя та були скеровані до служіння убогим.
Служіння в шпиталях
Подальша доля сестри Марти була пов’язана з лікарнею у Львові. Це місце стало для неї прекрасною школою, в якій вона переймала досвід від старших та досвідчених сестер-медсестер, здобувала потрібні уміння.
Її бажання бути доброю і корисною медсестрою знаходило своє продовження в духовній допомозі хворим. Сестра Марта намагалася наближати їх до Бога через добру Сповідь, Святе Причастя і Єлеопомазання (таїнство хворих). Цій формі апостольства була вірна до кінця свого життя.
Від 15 листопада 1894 року сестра розпочинає працю в лікарні, у Підгайцях, паралельно готуючись до чернечих обітів, які складає 15 серпня 1897 року. Переповнена радістю цієї події, в листі вона звертається до рідних наступними словами: «Щодо мене, то я не в стані описати мого щастя. Охоче хотіла би про це вам, мої найдорожчі, передати кількома словами: хто може зрозуміти це щастя, яке більше за усе на землі, аби єднатися з Возлюбленим? Тих кілька благих слів про мене вистачить: Милий є моїм, а я вся Його. Аби я тільки якнайшвидше могла з’єднатися з Ним у небі».
Невдовзі Боже Провидіння ставить Марту перед новими викликами.
19 жовтня 1899 року її переводять з Підгайців до лікарні в Бохні. Сестра настоятелька Марія Хабло дуже швидко переконалася, що сестра Марта – це справжній скарб як для хворих, так і для сестер. Пізніше згадувала: «Важко описати скільки докладала старання, щоби схилити хворих до Сповіді та до прийняття Святих Таїнств. Тверді серця розбивалися від її слів та щиро єдналися з Богом».
Господь готує Марту до особливого моменту в її духовному житті, ставлячи перед нею різні труднощі та перешкоди. Одного разу, під час молитви сестра Марта бачить хрест, з якого виходять промені та чує голос з хреста: «Зноси, доню, терпляче всі наклепи і осудження. Працюй для своїх. Невдовзі заберу тебе до себе…». Від цієї миті в її серці з’явилася велика туга за небом. Внутрішньо вона переконана, що невдовзі помре, а обіцяний хрест був вже дуже близько.
Один із пацієнтів, яким керувала заздрість обмовив сестру, звинувачуючи її в аморальному вчинку. Він розголосив, що сестра Марта є вагітною від іншого пацієнта. Реакція настоятелів була виважена – це було наслідком довіри до сестри Марти. Тому її залишають у Бохні, щоб вона й надалі виконувала свої обов’язки. Невдовзі все вияснилось – обмовник, будучи присмерті, відмовився від усіх своїх звинувачень.
4 липня 1902 року сестру Марту направляють до Снятина, де вона продовжує служити хворим. Маючи за плечима досвід, швидко знаходить довіру у лікарів. Будучи вірною вікентійській харизмі невтомно дбає не тільки про тіло, але й про душі своїх пацієнтів. У шпитальній каплиці, часто збирала до 40 хворих на спільну молитву. Молиться з ними хресну дорогу, маївки та вервицю.
Харизмат навернення
Сестра Марта мала особливий харизмат навернення. В її відділенні ніхто не помирав без поєднання з Богом, навіть євреї, які перебували під її опікою не раз просили про Хрещення.
Одного разу до лікарні потрапив рабин зі зламаною ногою. Він неохоче та з пересторогою прийняв допомогу сестри Марти, яка за відсутності лікаря склала йому зламану ногу. Під час лікування спостерігав за її поведінкою, жертовною працею серед хворих, сумлінністю у виконанні обов’язків. А після виходу з лікарні не забуває про неї і на свята надсилає їй побажання, які підписує: «Святій сестрі Марті зі Снятина».
Вона не звертала уваги на національність і віросповідання своїх пацієнтів. Для неї кожна людина була особлива та виняткова. Завдяки такому підходу, сестра служила їм з однаковою відданістю і любов’ю.
Знаючи про її близькі відносини з Богом та глибоке духовне життя, інколи місцевий настоятель направляв до неї своїх парафіян з різними духовними проблемами та турботами. Священник був переконаний, що сестра Марта зможе допомогти повернути спокій душі та вказати дорогу до Бога.
Відвага милосердя
Весна 1904 року була останньою в житті сестра Марти. У травні до лікарні потрапила жінка хвора на плямистий тиф. Згодом вона одужала й її виписали з лікарні, а ізолятор зачинили. Через кілька днів працівники лікарні почали готуватися до дезінфекції палати, де лежала хвора. Вони просять, щоб всі речі, які знаходяться в ізоляторі і підлягають дезінфекції, винести за територію лікарні. Це повинен був зробити один із медперсоналу. Сестра Марта знає, що на він мав дружину і маленьку дитину. Боячись, що він може заразитися, сестра Марта заміняє його. Вона самостійно готує речі до дезинфекції, якими користувалася хвора жінка.
Невдовзі тиф починає вражати організм сестри. Сестра Марта стає слабка та починає хворіти, але вже переконана, що не одужає. Сестри і лікарі роблять все можливе, щоб її врятувати, повідомляють родину про стан її здоров’я. Приходить ксьондз Фішер, щоб її посповідати й уділити таїнство Єлеопомазання.
27 травня 1904 року до Снятина приїжджає брат сестри Марти, ксьондз Ян Вєцкий. Вона просить його, щоб не плакав за нею та запевняє, що буде молитися за всю родину. Зворушений брат дає їй Святе Причастя, після якого сестра Марта молиться з таким зосередженням, що всі були переконані, що це молитовний екстаз. Потім просить брата, щоб повернувся у парафію, бо вважає важливішим відправити Службу Божу для вірних ніж сидіти біля неї.
Біля лікарні моляться мешканці Снятина. Це люди, яким вона колись допомагала, серед них і поляки, й українці, й євреї. З нетерпінням містяни чекають на кожну звістку про стан здоров’я сестри Марти.
30 травня відчуваючи, що слабне кличе сестер. Вони починають читати молитву за вмираючих, а сестра Марта, тримаючи свічку, легким рухом руки прощається з усіма і помирає.
Сестра Марта Вєцка прожила неповних 30 років, з яких 18 була в родинному середовищі, а 12 у Згромадженні Дочок Милосердя св. Вікентія де Поля. Вміла легко налагоджувати контакти з хворими. Була для них поблажливою і толерантною, тому хворі без огляду на віросповідання і національність називали її своєю добродійкою – «матушкою».
Культ
Смерть сестри Марти вважається героїчною жертвою любові до ближнього. Люди приходили до її могили, щоб і надалі довіритися її опіці, щоб просити про допомогу і заступництво в Бога у різних потребах, як це чинили за її життя. Вірили, що вона буде допомагати їм у потребах, хворобах і бідах. Коли радянська влада в 1946 році закрила всі святині в Снятині, могила Сестри Марти стала не тільки осередком культу, але й замінювала храм.
Постійна молитва людей різних віросповідань і національностей, свідоцтва про отримані ласки через її посередництво, вплинули на те, що в 1997 році розпочався процес беатифікації Сестри Марти.
За рішенням Святішого Отця Бенедикта ХVI беатифікація сестри Марти Вєцкої відбулась у Львові 24 травня 2008 р. Ця подія була відповіддю на прагнення всіх людей, котрі отримали ласки за її заступництвом. Її літургійний спомин визначено 30 травня.